Гарантії забезпечення прав людини засобами кримінального судочинства

Кримінальне судочинство. Криміналістика та Ордистика (теорія ОРД)

Андріяшевська М.С.,

індивідуальна адвокатська діяльність,  адвокат

Лопатинська І.С., кандидат педагогічних наук,

 науковий співробітник науково-дослідної лабораторії з проблемних питань правоохоронної діяльності ДЮІ МВС України,

( Кривий Ріг, Україна)

Одним із найважливіших завдань сучасної держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на теперішній час намітив та здійснює багатогранний комплекс заходів з виконання вище зазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства. Одним з найвагоміших та результативних кроків  нашої держави у напрямку поглиблення співробітництва з державами Європейського Союзу у правовій сфері є вдосконалення законодавства, зокрема, введення в дію нового Кримінально-процесуального кодексу України від 2012 року, пріоритетом якого є права і свободи людини.

Особливе місце на сьогодні посідає кримінальне судочинство, адже найважливішою гарантією права людини є справедливий суд. Прогресивним кроком становлення гуманістичних засад кримінального судочинства в Україні, наближення до міжнародних стандартів, стало вдосконалення механізму оскарження судових рішень. Адже важливою умовою втілення кримінального судочинства є ретельна, всебічна, об’єктивна перевірка законності та обгрунтованості судових рішень вищим судом, завданням якого є саме виявлення помилок, допущених під час розгляду справи, та вжиття заходів щодо їх виправлення – скасування або зміни винесених рішень.

Порядок здійснення кримінального судочинства досить формалізований. Тому і порядок оскарження судових рішень чітко визначений законодавством. Інститут адвокатури має широкі конституційно-правові засади у цьому контексті, спрямовані на забезпечення ключових завдань, зокрема, захист від кримінального переслідування. За апеляційними скаргами адвокатів на сьогодні скасовується чимала кількість вироків.

Як свідчить практика, найбільш поширеною підставою скасування вироків є істотні порушення вимог кримінального-процесуального закону. Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Яскравим прикладом, на нашу думку, є розгляд колегією суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційної скарги захисника А. на вирок Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.07.2014 року відносно Б. та Н. [4], яким останніх визнано винними за 185 ч.3, 186 ч.2 КК України. За результатами розгляду скаргу задоволено, в Ухвалі суду зазначено : « …заслуговують на увагу доводи захисника А. щодо порушень чинного КПК при проведенні підготовчого судового засідання по даному кримінальному провадженню, оскільки, як встановлено при прослуховуванні аудіо запису судових підготовчих судових засідань, вони були проведені з порушенням вимог ст.314 КПК України, а саме : головуючим не було оголошено склад суду, прізвище прокурора, потерпілого, обвинувачених, захисника, секретаря судового засідання, не зрозуміло, чи вручалися пам’ятки про їхні права та обов’язки. Крім того, секретарем судового засідання не було повідомлено про повне фіксування судового провадження, а також про умови його фіксування». Ще однією підставою скасування вироку апеляційний суд зазначив наступну : « Колегією встановлено, що обвинувачений Н. під час судового розгляду справи подавав заяву, в якій зазначено про факт фізичного та морального тиску на нього з боку працівників міліції задля визнання ним своєї провини. Однак, в матеріалах кримінального провадження не міститься жодного процесуального документу реагування,.. суд належним чином не з’ясував, у чому конкретно полягали незаконні методи,.. і замість постановлення ухвали про призначення перевірки за даним фактом, залучив заяву до матеріалів, але жодним чином не перевірив її».

Іншим, не менш яскравим прикладом є справа за обвинувачення К., за ч.2 ст.307 Кримінального Кодексу України [5]. Як встановлено колегією суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області під час розгляду апеляційної скарги захисника на вирок  Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу відносно К., обвинуваченою під час ознайомлення з матеріалами розслідування було поставлено питання з приводу призначення їй захисника, але слідчим їй було роз’яснено, що оскільки досудове слідство вже майже закінчено і справа направляється до суду, то судом їй буде призначено захисника. Такі обставини, на думку колегії суддів, вимагали від слідчого залучити до участі в досудовому слідстві захисника для забезпечення та дотримання прав, свобод, законних інтересів обвинуваченої. Крім того, колегією суддів за тією ж справою встановлено, що обвинуваченою К. в судовому засіданні було надано заяву суду, де значено, що відносно неї в період досудового слідства здійснювався психологічний тиск збоку слідчого та працівників ВБНОН. «Формально обговоривши з учасниками судового процесу заяву обвинуваченої, …суд, замість постановлення ухвали про призначення перевірки за даним фактом, залучив вказану заяву до матеріалів кримінального провадження, жодним чином не перевіривши її».  З урахуванням зазначених порушень вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважала, що доводи апеляційної скарги захисника підлягають задоволенню, а вирок – скасуванню.

Звернемося також до справи №5-1123 (435/3854/12), за якою колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ під час розгляду касаційної скарги потерпілого Б. на вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11.11.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.05.2011 року, встановила : « Потерпілий порушував питання про скасування вироку суду та ухвали Апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону і неправильне застосування кримінального закону посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив права потерпілого брати участь у судовому засіданні та виступити у судових дебатах під час оцінки досліджених у судовому засіданні доказів, у тому числі щодо підстав відшкодування збитків…» Колегія суддів дійшла висновку, що «порушення прав потерпілого істотне, і є підставою для скасування вироку, оскільки перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок…» Крім того, «…суд апеляційної інстанції зобов’язаний перевірити всі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, проаналізувати їх з урахуванням наявних у справі та додатково поданих матеріалів для того, щоб жодний довід не залишився нерозглянутим, зобов’язаний  навести докладні мотиви прийнятого рішення і якщо апеляція залишається без задоволення, зазначити підстави, визнання її необґрунтованою, а доводи апелянта безпідставними. Ці вимоги закону суд апеляційної інстанції належним чином не виконав.»[6]  Внаслідок чого вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 11.11.2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.05.2011 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

Таким чином, є підстави стверджувати, що на сьогодні кримінальне судочинство перебуває на позиції дотримання захисту прав людини, і принципи права виступають не абстрактною категорією, а дійовим практичним інструментом. Найпотужнішою гарантією права все ж таки залишається можливість оскарження і перегляду судового рішення. Ефективність такого судового захисту зумовлюється можливістю повторного перегляду справи іншим складом суду та своєрідним контролем додержання закону під час ухвалення рішення з боку вищих судів.

З урахуванням зазначеного, на шляху створення ефективної системи правосуддя, максимально наближеної до європейського рівня, в учбових закладах, що готують майбутніх суб’єктів правозастосування, слід приділяти неабияку увагу засадам кримінального судочинства через детальний аналіз узагальненої судової практики, ознайомленням з правовими висновками Верховного Суду України у справах кримінальної юрисдикції. Майбутні юристи повинні чітко усвідомлювати, що принципи права є не абстрактною категорією, створеною для вирішення лише теоретичних та наукових спорів, а інструментом, покликаним забезпечувати дієвість засад судочинства, зокрема, кримінального.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Конституція України.
  2. Конвенція про захист прав та основних свобод (1950 р.), ратифікована Україною 17.07. 1997 року.
  3. Кримінально-процесуальний Кодекс України, 2012 року.
  4. Кримінальне провадження № 210/8330/13-к.
  5. Кримінальне провадження №213/5060/13-к.
  6. Кримінальне провадження №435/3854/12-к.